Справа про блокування понад 400 сайтів: що відомо про гучний кейс - Дніро News

Справа про блокування понад 400 сайтів: що відомо про гучний кейс

Вранці 25 лютого Україну сколихнула гучна новина: Голосіївський районний суд Києва постановив заблокувати 426 сайтів. Серед них — багато дійсно популярних майданчиків, у тому числі блог-платформа “Живий журнал”, російське інформагентство RBC і навіть Gist — частина американського сервісу для програмістів GitHub.

У списку був і ряд українських сайтів. Як з’ясувалося, про державну цензуру не йдеться. Все це — результат діяльності людини, яка таким чином вирішила боротися за честь і ділову репутацію в умовах українського законодавства.

Що відомо про Олександра Пана

Як виявилося, судове рішення було прийнято на користь інвестора і підприємця Олександра Пана. За його словами, проти нього кілька разів проводилась спланована інформаційна атака.

Аналіз публікацій, розповідає в негативному світлі про нього і його діяльність, показує кілька так званих “хвиль”, коли одна замовна стаття на сумнівному сайті відразу копіюється на безліч інших ресурсів. Про те, що це за ресурси і чому вони викликають питання, мова нижче.

У 2019 році суд спростував всі звинувачення і неправдиву інформацію в цих статтях. Дане рішення суду дозволило видалити більшу частину матеріалів. Як пише Олександр, всього було понад 3000 посилань. Решта – це ті самі посилання на 426 сайтах, які просто ігнорували звернення його юристів.

Із заявою в поліцію він звернувся 17 грудня 2020 року. Це рішення він прокоментував у своєму Facebook.

“П’ять років я боровся з жовтою пресою, сайтами-помийками і вимагачами, які псували мою репутацію. Сотні, а точніше сказати, тисячі брудних інтернет-ресурсів, що створюють новини на замовлення заради заробітку грошей, із завидною постійністю розміщували неправдиву інформацію про мене, моїх близьких, а також про мій бізнес, який з дня у день мав збитки. Розуміючи свою безкарність вони не соромлячись виражалися кепськими епітетами в мою адресу, публікуючи мої паспортні дані і відверту брехню то і справа посилаючись один на одного. Кожен раз, звертаючись в такі редакції з проханням прибрати недостовірну, а часом і просто абсурдну інформацію, я чув тільки круглі суми: 5, 10, 15 тисяч доларів”, — пише Олександр Пан.

На його думку, він зіткнувся з різновидом вимагання, коли проти жертви запускається маховик інформаційної атаки, з метою отримати “відкупні”. Такий собі цифровий рекет.

Рішення суду

Після розгляду справи Голосіївським районним судом Києва всі ці сайти повинні були бути заблоковані. 426 адресів, серед яких — як маловідомі інформаційні ресурси, в тому числі регіональні, так і дуже великі. Географія теж широка: від Росії та Азербайджану до США.

Першою реакцією суспільства на це рішення стали розмови про цензуру. Українцям не звикати до блокування сайтів: в країні давно не працює кілька великих сайтів з країни-агресора, яка у свій час була заборонена ціла соціальна мережа і пошуковик. Однак рішення про їх блокування було мотивовано і приймалося Радою національної безпеки і оборони, а підписувалася особисто президентом. Такого ж, щоб частина інтернету “відключив” звичайний районний суд, ще не було.

Ситуацію спробував роз’яснити заступник міністра внутрішніх справ Антон Геращенко. “Сьогодні Україна з подивом дізналася про те, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва накладено арешт на 426 інтернет-сайтів. Громадянин Олександр Пан звернувся в поліцію зі скаргою на нібито скоєні проти нього шахрайські дії. Поліція, після реформи кримінально-процесуального законодавства, зобов’язана за статтею 214 КПК реєструвати будь-які заяви про вчинення кримінального злочину (навіть про зґвалтування американським кіноактором Бредом Піттом 75-річної жительки міста Рівне у 2016 році”, — написав Геращенко.

Як бачимо, це рішення підняло серйозну проблему. Олександр Пан створив прецедент, який, зокрема, може стати точкою розвороту до правового поля у сфері захисту честі й репутації. Мова про свободу слова та відповідальності за наклеп, а також фактичну відсутність в країні правових можливостей для захисту репутації від неправдивих публікацій в інтернеті фізичними та юридичними особами.

В черговий раз заговорили і про стан судової системи в Україні. Це поки ще важко прийняти, що за скаргою однієї людини районний суд може блокувати сотні сайтів, в тому числі і дуже популярні, але інших варіантів у громадянина немає. Тому що держава не захищає честь своїх громадян.

Як це працює на Заході?

Суди із засобами масової інформації — поширена по всьому світі практика. В гонитві за сенсаціями журналісти дійсно часто публікують сумнівні відомості, за що потім доводиться відповідати.

Так, дружина колишнього президента США Меланія Трамп судилася з британським виданням Daily Mail через статтю про її “пікантне минуле”. У публікації розповідалося про те, що в 90-х роках дружина мільярдера працювала моделлю у сфері високооплачуваних ескорт-послуг. Суд визнав правоту Меланії, в результаті чого статтю видалили, а сайт визнав, що “не наполягав на достовірності викладених відомостей”.

З газетами судяться й особисто лідери держав. Після розгляду позову Ніколя Саркозі паризький суд змусив видавців сайту Le Monte відредагувати фоторепортаж, який образив президента Франції. Президенту Туреччини Реджепу Тайипу Ердогану пощастило менше. Суд Кельна відхилив позов Ердогана проти глави німецького видавничого будинку Axel Springer Матіаса Дефнера на основі “права відповідача на вільне вираження думки”.

Сайти, що поширюють фейки – це проблема багатьох країн. Але на відміну від України, там з цим бореться і влада, і громадські організації за її підтримки. Наприклад, у США моніторять інформаційне поле відразу три незалежні організації FactCheck, PolitiFact і FullFact.

Як це не працює у нас?

В Україні подібні випадки теж не рідкість. Зовсім недавно Сергій Пархоменко, він же репер Seryoga, оголосив правову війну каналу 1+1. В суд Солом’янського району Києва був поданий позов про захист честі і гідності на суму 20 мільйонів гривень.

“В Україні немає інституту захисту репутації, це загальновідомо. Проте все буває вперше. Я вірю в справедливість, вірю в те, що сила в правді”, — написав музикант.

Як бачимо, від інформаційних нападок не захищений ніхто. Сплановані інформаційні атаки з метою вимагання можуть стосуватися як простих бізнесменів, так і зірок, політиків. З іншого боку, право на свободу слова — невід’ємне право медіа, і не можна допустити навіть натяку на його ліквідацію.

Згідно з опитуванням КМІС в Україні кожен третій респондент визнав, що не може відрізнити фейк-ньюз від правдивої інформації. Всі “зливні” сайти виглядають солідно і хоча Facebook заблокував сторінки багатьох з них, вони продовжують працювати.

Але “зірки” можуть швидко формувати громадську думку, а що робити звичайним громадянам, коли вони потрапляють під приціл інформаційних атак? Як можна вирішити цю проблему?

Перш за все, створенням правових інструментів, які допомогли б уникнути ексцесів. Будь-яка людина або компанія мають бути впевнені: якщо їх дійсно оббрехали, то вони можуть звернутися до суду і отримати сатисфакцію, компенсацію за збитки та моральну шкоду. Це цивілізований підхід. Також обов’язково існування чесної та ефективної судової системи, в якій суддя буде дійсно розбиратися у справі, а не просто забороняти частина інтернету.

За словами юристів, сьогодні в Україні немає ні першого, ні другого. В результаті ситуація нагадує хаотично, в якому неминучі регулярні скандали та розбірки. Проти очевидних інформаційних атак, де замовники навіть не спромагаються писати унікальні матеріали, а просто копіюють один і той же текст безсилі навіть представники влади.

У більшості випадків суди приймають рішення зобов’язати такі майданчики опублікувати спростування і видалити недостовірну інформацію. Але не всіх це зупиняє. Працювати проти інформаційних атак в існуючому правовому полі — клопітка, дорога і невдячна справа, сили і ресурси на яке є не у кожного. Більш того, часто такі спроби викликають негативну реакцію в суспільстві: людям здається, що це наступ на свободу слова.

Хто в справі?

Примітно, що нещасливий “список 426” теж багато в чому складається з сайтів з сумнівною репутацією. Якщо відкинути кілька винятків, таких як російський РБК або блог-платформа “Живий журнал”, на якій, як відомо, інформацію може розміщувати кожен охочий вільно і безкоштовно, то можна знайти й інші цікаві приклади.

Так, переважна частина інформаційних ресурсів зі списку — NovostiUA, Trashik.news, FBI.media — не є ЗМІ в класичному розумінні, частина давно не оновлювалася (наприклад, opovidach.com.ua), а деякі просто не відкриваються (vinki1eaks.com).

Згадується в списку сайт FromUA. Згідно з даними розслідування, проведеного кілька років тому громадською організацією “Інститут масової інформації”, цей ресурс — один з найбільш закритих в країні. Він приховує не тільки імена власників, але і будь-які контактні дані. З ким в цьому випадку судитися — незрозуміло. Хто відповідає за публікацію даних — теж. У списку таких сайтів переважна більшість.

Вивчення списку “недозоблакованих” сайтів приводить до висновку: в Україні величезна кількість непрозорих сайтів, які приховують інформацію про своїх бенефіціарів і дозволяють собі публікувати абсолютно будь недостовірні дані. А випадок з рішенням Голосіївського суду і коментарем чиновника додав до цієї проблеми важливий штрих: неефективне законодавство просто шукає винного, замість того, щоб служити дієвим інструментом захисту честі і репутації.

Баланс між свободою і відповідальністю – складна демократична дилема, яка вирішена в цивілізованих країнах. Кейс Пана Олександра, який відстоює свою репутацію тими способами, які дає йому існуюче законодавство – це виклик слабкій ланці в цій системі. Але саме такі кейси і відкривають публічний простір не для уникнення складних питань, а для їх вирішення. Очевидно, що питання регулювання відповідальності інтернет-ресурсів давно назріло, проблема тепер в руках влади, а за неправдиву інформацію доведеться відповідати.



ВІД OBLIVKI



ВІД LUCKYADS


Від Giraff


Від Banganet


Від Smi.biz

Мы в соц. сетях

WP2Social Auto Publish Powered By : XYZScripts.com